Хвороба Меньєра: симптоми, діагностика та лікування

178

Раптовий напад сильного запаморочення — все крутиться навколо, неможливо встати, нудота, блювання, гучний шум у вусі. Напад триває годинами, потім поступово відпускає, залишаючи виснаження. Це хвороба Меньєра — хронічне захворювання внутрішнього вуха. Вражає людей 40-60 років, частіше жінок. Напади непередбачувані — можуть трапитися раз на рік або щотижня. Між нападами — зниження слуху, постійний шум у вусі. Без лікування слух поступово погіршується аж до глухоти. Розповім, як розпізнати хворобу, що робити під час нападу та які методи лікування існують.

Що таке хвороба Меньєра

Хвороба Меньєра — хронічне захворювання внутрішнього вуха, що характеризується підвищенням тиску рідини (ендолімфи) у лабіринті внутрішнього вуха. Це стан називається ендолімфатичний гідропс. Надлишок рідини розтягує мембрани лабіринту, пошкоджує рецепторні клітини слуху та рівноваги.

Внутрішнє вухо складається з завитки (орган слуху) та вестибулярного апарату (орган рівноваги). Обидві структури заповнені ендолімфою. При хворобі Меньєра порушується баланс між продукцією та всмоктуванням ендолімфи — рідини стає забагато, тиск зростає, виникають напади.

Відмінність хвороби від синдрому Меньєра: хвороба — ідіопатична (причина невідома), синдром — вторинний (виникає після травми голови, інфекції внутрішнього вуха, пухлини). Симптоми ідентичні, але лікування може відрізнятися.

Код за МКХ-10: H81.0 — хвороба Меньєра. Поширеність: 50-200 випадків на 100 тисяч населення. Вік дебюту зазвичай 40-60 років, рідко у молодих (до 30 років) або літніх (після 70). Жінки хворіють трохи частіше за чоловіків. Зазвичай вражає одне вухо (85%), у 15% через кілька років процес поширюється на друге вухо.

Названа на честь французького лікаря Проспера Меньєра, який у 1861 році вперше описав зв’язок нападів запаморочення з ураженням внутрішнього вуха, а не мозку.

Причини хвороби Меньєра

Точна причина невідома. Етіологія та патогенез пов’язані з порушенням циркуляції ендолімфи у внутрішньому вусі.

Фактори ризику та можливі причини:

1. Анатомічні особливості — вузький або блокований ендолімфатичний проток, через який відбувається відтік рідини. Порушення всмоктування ендолімфи.
2. Аутоімунні процеси — імунна система помилково атакує клітини внутрішнього вуха, викликаючи запалення та набряк.
3. Алергії — хронічні алергічні реакції можуть спричиняти набряк слизових оболонок та порушення дренажу.
4. Вірусні інфекції — герпес, цитомегаловірус можуть пошкоджувати структури лабіринту.
5. Судинні порушення — мігрень, порушення мікроциркуляції крові у внутрішньому вусі, вазоспазми.
6. Травми голови — після удару, струсу мозку може розвинутися синдром Меньєра.
7. Спадковість — у 10-15% випадків є сімейні випадки, можливі генетичні мутації, що порушують структуру лабіринту.
8. Метаболічні порушення — гіпотиреоз, цукровий діабет, порушення водно-сольового обміну.

Симптоми хвороби Меньєра

Класична тріада симптомів

Три основні ознаки хвороби:

1. Запаморочення (вертиго) — системне, відчуття обертання навколишніх предметів або себе в просторі. Не легкість у голові, а саме обертання, ілюзія руху.
2. Зниження слуху — флюктуюче (то покращується, то погіршується), переважно на низькі частоти. Спочатку тимчасове під час нападу, згодом стає постійним.
3. Шум у вухах (тинітус) — низькочастотний гул, дзижчання, шум мотора, свист. Посилюється перед нападом та під час нього.

Додатковий симптом — відчуття повноти, тиску, закладеності у вусі (як при злітанні літака).

Характеристика нападів

Якими симптомами характеризується напад хвороби Меньєра:

1. Раптовий початок — без попередження або з короткими попередниками (за 20-30 хвилин посилюється шум у вусі, наростає відчуття закладеності, погіршується слух).
2. Сильне системне запаморочення — відчуття, що все навколо обертається з великою швидкістю. Неможливо стояти, ходити, тільки лежати нерухомо.
3. Нудота та блювання — дуже виражені, багаторазове блювання може тривати години.
4. Потовиділення, блідість обличчя, тахікардія (прискорене серцебиття).
5. Відчуття сильного тиску, розпирання у вусі на боці ураження.
6. Посилення шуму до нестерпного рівня, різке погіршення слуху.
7. Ністагм — мимовільні ритмічні рухи очних яблук (можна побачити при обстеженні).
8. Страх, паніка — через раптовість, інтенсивність симптомів та втрату контролю.

Тривалість нападу: від 20 хвилин до 24 годин (найчастіше 2-4 години). Частота: у одних пацієнтів 1-2 рази на рік, в інших кілька разів на тиждень або навіть щодня. Абсолютно непередбачувані.

Після нападу — сильна втома, виснаження, нестійкість при ходьбі, погіршення концентрації протягом кількох годин або навіть 2-3 днів.

Стадії хвороби Меньєра

Таблиця стадій:

Стадія	Характеристика	Слух
Рання	Переважають напади запаморочення, між нападами самопочуття нормальне	Слух відновлюється після нападу
Проміжна	Напади важчі, слух погіршується, шум посилюється	Слух не повертається до норми, стає постійно зниженим
Пізня	Напади рідшають або зникають (вестибулярна функція згасає)	Слух значно знижений або повна глухота на уражене вухо

Діагностика хвороби Меньєра

Діагноз клінічний — на основі типових симптомів та виключення інших причин запаморочення.

Діагностичні критерії Американської академії отоларингології (2015):

1. Два або більше спонтанних нападів запаморочення тривалістю 20 хвилин — 12 годин.
2. Аудіометрично підтверджене сенсоневральне зниження слуху на низькі та середні частоти (250-2000 Гц) на боці ураження.
3. Флюктуючі слухові симптоми — слух то гірший, то кращий, шум змінюється, є відчуття повноти у вусі.
4. Виключені інші захворювання — пухлини, інфекції, травми, судинні порушення.

Методи діагностики:

1. Аудіометрія — тест слуху виявляє сенсоневральну приглухуватість переважно на низькі частоти. Характерна флюктуація — результати тесту змінюються від разу до разу.
2. Імпедансометрія — оцінка функції середнього вуха, виключення патології барабанної перетинки.
3. Калорична проба — подразнення вестибулярного апарату теплою (44°C) та холодною (30°C) водою. Виявляє гіпофункцію (зниження чутливості) вестибулярного апарату на боці ураження.
4. Відеоністагмографія — реєстрація рухів очей під час вестибулярних тестів.
5. Електрокохлеографія — реєстрація електричної активності завитки. Підвищене співвідношення SP/AP > 0,4 вказує на ендолімфатичний гідропс.
6. МРТ головного мозку з контрастом — виключити акустичну невриному (пухлину слухового нерва), розсіяний склероз, інсульт, пухлини мосто-мозочкового кута.
7. Аналізи крові — загальний, глюкоза, гормони щитовидної залози (ТТГ, Т4) — виключити анемію, діабет, гіпотиреоз.

Диференційна діагностика — відрізнити від доброякісного пароксизмального позиційного запаморочення (ДППЗ, виникає при зміні положення голови), вестибулярного нейроніту (тривалий напад без зниження слуху), лабіринтиту, мігренозного запаморочення, акустичної невриноми.

“Хвороба Меньєра проявляється раптовими нападами сильного запаморочення, коли все обертається навколо, супроводжується нудотою та шумом у вусі. Напади непередбачувані, але у 60-80% випадків вдається контролювати їх ліками.”

Лікування хвороби Меньєра

Лікування під час нападу

Як лікувати гострий напад:

1. Лягти у затемненій тихій кімнаті, закрити очі, не рухатися (будь-який рух посилює запаморочення та нудоту).
2. Бетагістин 48 мг (подвійна доза) під язик або меклозин 25 мг — зменшують запаморочення.
3. Протиблювотні — метоклопрамід 10 мг внутрішньом’язово або ректально у свічках, ондансетрон 4-8 мг.
4. Діазепам 5-10 мг — зменшує тривожність, запаморочення, допомагає заснути.
5. Після припинення блювання пити багато води малими ковтками для відновлення водного балансу.

Медикаментозне лікування між нападами

Протокол лікування хвороби Меньєра, мета — зменшити частоту та важкість нападів:

1. Бетагістин (Бетасерк, Вестибо) — 48 мг/добу (16 мг 3 рази на день) постійно протягом 2-3 місяців мінімум. Покращує мікроциркуляцію у внутрішньому вусі, зменшує тиск ендолімфи, стабілізує вестибулярну функцію. Ефективний у 60-70% пацієнтів.
2. Діуретики — гідрохлортіазид 25 мг + тріамтерен 37,5 мг (комбінований препарат) щодня вранці або через день. Зменшують об’єм ендолімфи через виведення надлишкової рідини з організму. Обов’язково додавати калій (аспаркам, панангін) або їсти багато калію (банани, картопля, курага).
3. Дієта з низьким вмістом солі — не більше 1,5-2 г натрію на день. Не досолювати їжу, уникати ковбас, сирів, консервів, чіпсів, снеків, соусів.
4. Обмеження кофеїну (кава, чай, енергетики, кола), алкоголю, нікотину — погіршують мікроциркуляцію, провокують напади.

Лікування при неефективності препаратів

Якщо напади продовжуються, незважаючи на ліки:

1. Інтратимпанальне введення кортикостероїдів — дексаметазон 4 мг вводять через барабанну перетинку в середнє вухо (звідти всмоктується у внутрішнє вухо). Курс 3-4 ін’єкції з інтервалом 3-7 днів. Ефективність 70-80%, слух зберігається, побічні ефекти мінімальні.
2. Інтратимпанальне введення гентаміцину — антибіотик, що вибірково руйнує вестибулярні рецептори. Припиняє напади у 85-90%, але є ризик втрати слуху (10-30%). Застосовують, коли слух вже значно знижений.
3. Вестибулярна реабілітація — спеціальні вправи для тренування вестибулярного апарату, адаптації до порушень рівноваги.

Хірургічне лікування

При повній неефективності всіх консервативних методів:

1. Декомпресія ендолімфатичного мішка — хірургічне розкриття та дренування мішка для поліпшення відтоку ендолімфі. Ефективність 60-70%, слух зберігається.
2. Вестибулярна нейректомія — перетин вестибулярного нерва. Припиняє напади у 95%, слух зберігається. Складна нейрохірургічна операція.
3. Лабіринтектомія — повне видалення лабіринту внутрішнього вуха. Припиняє напади у 100%, але повна необоротна втрата слуху на це вухо. Застосовують тільки якщо слух вже втрачений.

Чи лікується хвороба Меньєра? Повністю виліковувати неможливо, але у 60-80% пацієнтів вдається контролювати напади за допомогою бетагістину, діуретиків та дієти.

“Основа лікування хвороби Меньєра — постійний прийом бетагістину, діуретиків та дієта з низьким вмістом солі. Це дозволяє зменшити частоту та важкість нападів у більшості пацієнтів.”

Прогноз та інвалідність

Прогноз індивідуальний. У більшості хвороба має хвильоподібний перебіг — періоди частих нападів чергуються з тривалими ремісіями (роками без нападів).

Природний перебіг хвороби:

1. У 60-70% пацієнтів напади з часом (протягом 5-10 років) стають рідшими або повністю припиняються (вестибулярна функція згасає), але слух продовжує погіршуватися.
2. У 20-30% напади продовжуються, слух поступово знижується до глухоти на уражене вухо.
3. У 10-15% хвороба поширюється на друге вухо (двосторонній процес), що значно погіршує прогноз.

Інвалідність при хворобі Меньєра: при важкому перебігу з частими нападами (щотижня або щодня), що унеможливлюють роботу та нормальне життя, можлива 2 або 3 група інвалідності. При двосторонній глухоті та повній втраті вестибулярної функції — 1 або 2 група.

Військова служба: хвороба Меньєра на ВЛК — категорія В (обмежено придатний) або Д (непридатний) залежно від частоти нападів та ступеня зниження слуху. Призов зазвичай не проводиться через ризик раптового нападу.

Обмеження у роботі: протипоказана робота на висоті, з рухомими механізмами, водіння автомобіля, літака (ризик раптового нападу з повною втратою орієнтації та можливості керувати).

Профілактика нападів

Неможливо запобігти виникненню хвороби (причина невідома), але можна зменшити частоту нападів:

1. Дієта з низьким вмістом солі — не більше 1,5-2 г натрію на день, не досолювати їжу.
2. Обмеження кофеїну (максимум 1 чашка кави на день), алкоголю, повна відмова від куріння.
3. Уникати стресу — релаксація, медитація, йога, дихальні вправи, достатній сон.
4. Регулярний прийом бетагістину згідно призначення лікаря без пропусків.
5. Контроль тригерів — якщо помічаєте, що напади провокуються певними факторами (гучний шум, яскраве світло, різкі рухи головою, недосип), максимально уникайте їх.
6. Мати завжди при собі ліки для купірування нападу — бетагістин, протиблювотні.
7. Попереджати близьких про хворобу, навчити, що робити під час нападу.

Хвороба Меньєра — хронічне захворювання внутрішнього вуха з підвищенням тиску ендолімфи у лабіринті. Проявляється нападами сильного системного запаморочення (2-4 години), зниженням слуху, шумом у вухах. Причина невідома, фактори ризику: судинні порушення, алергії, спадковість. Діагностика: аудіометрія (зниження слуху на низькі частоти), вестибулярні тести, МРТ. Протокол лікування: бетагістин 48 мг/добу постійно, діуретики, дієта з низьким вмістом солі (< 2 г/день), обмеження кофеїну. У 60-80% вдається контролювати напади. При неефективності — інтратимпанальні ін’єкції стероїдів або гентаміцину. Прогноз: напади з часом зменшуються, але слух погіршується. Дотримуйтесь лікування, уникайте солі, регулярно приймайте бетагістин — це дозволить жити нормальним життям.